Пишаймося, бо ми того варті

Овксе́нтій Васи́льович Корча́к-Чепуркі́вський (* 28 лютого 1857 Констянтиноград, Полтавської губернії - † 27 листопада 1947, Київ) - визначний український гігієніст і епідеміолог, організатор системи охорони народного здоров'я, міністр УНР, дійсний член Всеукраїнської Академії Наук, (ВУАН) (1921). Батько українського демографа   Ю.О.Корчак-Чепурківського.

Закінчив повітову школу та духовну семінарію в 1877 р., вступив на медичний факультет Київського університету, з якого невдовзі за участь у студентських заворушеннях був виключений та висланий з Києва під нагляд поліції. Вищу освіту закінчив у Харкові (1883) на медичному факультеті Харківського університету.

П'ять років він працював земським лікарем у рідній Полтавській губернії. З березня 1889 року служив санітарним лікарем у Херсонському повіті. Тамтешня санітарна організація за прогресивними поглядами своїх працівників по праву вважалася однією з найпередовіших.

З 1903 р. він приват-доцент, потім професор гігієни Київського університету. Цим приват-доцентським курсом Корчака-Чепурківського були закладені основи соціальної гігієни, гігієни праці та епідеміології в Україні.

В незалежній українській державі, під час Гетьманату, він очолив санітарний департамент Міністерства Народного Здоров’я і Опікування, також очолює кафедру на медичному факультеті київського університету. Під час Директорії він працює міністром народного здоров’я Української Народої Республіки. В радянський час він організував в Академії Наук кафедру охорони народного здоров'я (пізніше перейменовану в кафедру Гігієни і Санітарії) АН УРСР (1921-1934), основою дослідження якої були статистичні методи. Потім очолює відділ Інституту демографії і санітарної статистики АН УРСР (1934-1938). Він працює також академіком-секретарем відделення Академії Наук (1928-1934).

Науковий        доробок

Чисельні публікації Корчак-Чепурківського присвячені епідемії дифтерії, іншими інфекційними хворобами, санітарії та історії земської медицини. В своїх працях він сформулював закономірність періодичності епідемій дифтерії і положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та епідеміями інших дитячих інфекцій, опрацював сучасну номенклатуру хвороб українською мовою.

Він дослідив та статистично довів вплив рівня міграції населення на епідемічний процес при дифтерії, що було на той час особливо актуальним. Навіть часткове проведення розроблених на той час санітарних заходів виявило їх ефективність у зниженні захворюваності й смертності населення.

Його   перу   належать   праці   з   історії   земської   медицини,   епідеміології   та   профілактики   інфекційних захворювань; праці із санітарної статистики.