Фізики України

Олексій Павлович Ганський (1870—1908 рр.) — видатний астроном. Народився 20 липня 1870 р. в Одесі. Закінчив Новоросійський університет. Потім стажувався в Пулковській обсерваторії. Слухав лекції в Сорбонні. Працював в Паризькій, Потсдамській і Медонській обсерваторіях, з 1905 р. — співробітник Пулковської обсерваторії, ініціатор створення в 1908 р. її Сімеїзького відділення. Основні наукові дослідження відносяться до фізики Сонця. Отримав виняткові за якістю фотографії сонячних плям, виявив залежність форми сонячної корони від кількості плям. У 1905 р. встановив, що середня тривалість життя окремих гранул складає 2—5 хвилин, потім вони розпадаються і за- мінюються новими. Брав участь в експедиціях на Нову Землю, до Іспанії і Середньої Азії для спостережень повних сонячних затемнень, у 1897—1905 рр. зробив дев'ять сходжень на Монблан для визначення сонячної постійної, позазатемнених спостережень сонячної корони, спостережень Венери. У 1899—1901 рр. брав участь в експедиції на Шпіцберген для градусних вимірювань і визначення сили тяжіння. Секретар Російського відділення Міжнародної сонячної комісії, віце-президент Російського астрономічного товариства. О. Ганський отримав медаль ім. П. Ж. С. Жансена Паризької АН (1904 р.). Втопився під час купання в шторм 29 липня (11 серпня) 1908 р. в Сімеїзі. Похований на Полікурівському меморіалі в Ялті.

Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»

Кибальчич Микола Іванович
1853 – 1881. Винахідник. Революціонер-народник. Випускник Новгород-Сіверської гімназії. Учився в Інституті інженерів шляхів сполучення (1871-1873) і Медико-хірургічної академії в Петербурзі (1873). Арештований (1875) за революційну діяльність і 2 роки провів в одиночному ув’язненні. З 1878 р. – на нелегальному становищі. Організатор динамітної майстерні, «головний технік» «Народної волі». Розробив конструкцію бомб, якими був смертельно поранений імператор Олександр II (1.03.1881). Засуджений за участь у царевбивстві, Кибальчич був доставлений у жандармське управління, що розміщалося в дворі будинку №2 по Гороховій вулиці. Знаходячись у ув’язненні, розробив перший у Росії ракетний літальний апарат для польоту людини, при цьому запропонував пристрій порохового ракетного двигуна, метод керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, спосіб забезпечення стійкості апарата. Проект виявився похованим у жандармському архіві і побачив світло тільки в 1918 р. Страчений за вироком суду.

Кондратюк Юрій Васильович (Олександр Гнатович Шаргей)
Один з піонерів розробки основ космонавтики. Механік і винахідник, автор досліджень можливості ракетного польоту у світовий простір, автор оригінальний ідей у рішенні проблем міжпланетних подорожей. Існує версія , що він прожив усе життя під чужим ім'ям. Справжнє його ім'я – Олександр Ігнатійович Шаргей і народився він не в Сибіру, а на Україні, у Полтаві. У 1916 р. Кондратюк-Шаргей був покликаний на військову службу. Після революції 1917 р. його мобілізували в білу армію, де він і служив якийсь час. Ще в 1919 р. розглянув основні питання космонавтики, виклавши їх у творі «Тим, хто буде читати, щоб будувати». Він запропонував використовувати як паливо космічних ракет водневі з'єднання деяких металів і металоїдів, зокрема – бороводород. Пізніше, побоюючись репресій з боку Радянської влади, він змінив свої паспортні дані. Це загадкова людина, сибіряком його називали тільки тому, що саме в центрі Сибіру (у Новосибірську) у 1929 р. вийшов у світ твір за назвою «Завоювання міжпланетних просторів». У ній вивів, незалежно від Ціолковського, формулу польоту ракети. На його роботи звернув увагу професор В.П. Ветчінкін (1888-1950). У червні 1931 р. засуджений, направлений на роботу в проектно-конструкторське бюро. Із середини 1930-х років працював у московських проектно-конструкторських організаціях, зіграв помітну роль у елеваторобудуванні й інших областях техніки. Загинув під Калугою. Реабілітований у 1970 р.

Янгель Михайло Кузьмич

25.10 (7.11).1911 – 25.10.1971. Народився в селі Зирянова (Іркутської обл.). Закінчив з відмінністю Московський авіаційний інститут за фахом «літакобудування» (1937), з відмінністю Академію авіаційної промисловості СРСР (1950). Д.т.н. АН СРСР (1960). Трудовий шлях почав помічником майстра текстильної фабрики ім. Червоної Армії і Флоту (м. Красноармейск, Московської області, 1929 – 1931). Конструктор, провідний інженер, помічник головного конструктора, заступник директора заводу на авіаційному заводі ім. Менжинського в КБ М. Полікарпова (1935-1944). Заступник головного інженера ОКБ О.І. Мікояна (1944). Провідний інженер у КБ В.М. Мясіщева (травень 1945). Брав участь у розробці літака І-153, роботі акціонерного товариства «Амторг» у США. Організував доведення винищувачів І-180, І-185, модифікацію літака По-2. В апараті Міністерства авіаційної промисловості (1946-1948). Координував роботи з розвитку літакобудування. Начальник відділу, заступник головного конструктора С.П. Корольова; директор, головний інженер НДІ-88 (м. Калінінград, Московської області, 1950-1954). Головний конструктор ОКБ-586 (КБ «Південне» (1954-1971). Основоположник нового напрямку в ракетній техніці, заснованого на використанні высококиплячих компонентів палива й автономної системи керування, що істотно підвищило боєздатність ракет стратегічного призначення. Брав участь у розробці проектів ракет Р-5 і Р-7, керував розробкою проектів ракет Р-11 і Р-12, організував дослідження в області аеродинаміки, балістики, матеріалознавства й інших проблем ракетної галузі (1950-1954). Очолював створення ракетних комплексів Р-12, Р-14, Р-16, Р-36, МР-УР100, Р-36М, космічних ракет-носіїв «Космос», «Космос-2», «Циклон-2», «Циклон-3», ракетного блоку місячного корабля комплексу Н1-Л3, космічних апаратів «Космос», «Інтеркосмос», «Метеор», «Цілина» (1954-1971). Його ім'я привласнене Державному конструкторському бюро «Південне» (1991). Федерації космонавтики України і Росії заснували медаль його імені. Стипендія його імені в МАІ, ДГУ. Його ім'ям названі астероїд і кратер на Місяці, селище в Іркутській області, пік на Паміру, океанський сухогруз. Вулиці його імені в Москві, Дніпропетровську, Байконуру. Установлено пам'ятні погруддя в Железногорське-Ілімском (Іркутської обл.), Дніпропетровську, на космодромах Байконур і Плесецьк. Меморіальні дошки на будинках текстильної фабрики в Красноармійську, Московського авіаційного інституту, ЦНДІМашинобудування в Корольові, ДКБ «Південне» у Дніпропетровську. Почесний житель м. Байконур. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1961). Ленінська премія СРСР (1960). Державна премія СРСР (1967). Премія і Золота медаль ім. С.П. Корольова АН СРСР (1970).

Будник Василь Сергійович
Народився 11 (24).06.1913 у с. Семенівка (нині місто Чернігівської області). Закінчив Московський авіаційний інститут за фахом «озброєння літаків» (1940). Д.т.н. (1960). Професор (1962). Член-кор. АН Української РСР (1962). Академік Національної АН України (1967). Професор Дніпропетровського державного університету (з 1962 р.). Льотчик-інструктор аероклубу в авіаційному інституті м. Москва (1934 – 1943). Конструктор КБ С.В. Іллюшина (Москва, 1940-1943), Реактивному НДІ (згодом НДІ-1 МАП) (1943-1946), НДІ-88 КБ С.П. Корольова, зам. Головного конструктора (Москва, 1946-1951). Керував групою «Зоммерда» інституту «Нордхаузен» у радянській окупаційній зоні Німеччини. Відряджений у Німеччину членом комісії з вивчення німецької ракетної техніки (1945). Головний конструктор на заводі № 586 (Дніпропетровськ, 1951-1954). Перший заступник головного конструктора Особливого КБ №586 (Дніпропетровськ, 1951-1968). Заступник керівника Дніпропетровського відділення Інституту механіки АН УРСР (1972-1980). Заступник директора (1980-1988), радник при дирекції (1988-1998), головний науковий співробітник (з 1988 р.) інституту технічної механіки НАНУ і НКАУ. Будучи заступником С.П. Корольова, брав безпосередню участь у створенні й організації серійного виробництва радянських балістичних ракет Р-1, Р-2, Р-5 (1946-1953), створенням перших стратегічних ракет на висококиплячих компонентах палива Р-12. Р-14, Р-16, Р-36 із орбітальної головними частинами, що розділяються, з наземним і шахтним базуванням і створенням космічних ракет-носіїв «Космос», «Космос-2», «Циклон» і космічних апаратів до них, розробкою і літними випробуваннями рухливого ґрунтового ракетного комплексу з ракетою комбінованого (тверде і рідке паливо) типу (1953-1971). Його наукові ідеї є основою наукового напрямку, що сформувався, з оптимального проектування ракетно-космічних систем. Професор Дніпропетровського державного університету (з 1962 р.). Заслужений діяч науки України (1983). Герой Соціалістичної праці (1959). Ленінська премія (1960). Премія ім. М.К. Янгеля, ветеран космічної галузі України, Почесний працівник космічної галузі України.

Макаров Олександр Максимович

12.09.1906 – 9.10.1999. Народився в станиці Цимлянскої (Ростовської області). Закінчив Ростовський механічний інститут інженерів шляхів сполучення за фахом «теплоенергетика» (1933). Професор кафедри «Технологія виробництва» Дніпропетровського державного університету. Начальник виробництва, головний інженер – заступник директора заводу № 586 (м. Дніпропетровськ, 1966-1978). Генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод» (колишн. п/с 186) (1978-1986). Вніс значний вклад у становлення і розвиток виробництва ракетно-космічної техніки, поставивши виробництво складніших міжконтинентальних балістичних ракет на потік. Працював у ракетно-космічній галузі із самого її становлення. Керував створенням і освоєнням ракетного виробництва всіх типів ракет розробки ОКБ №586 (згодом ДКБ «Південне» ім. М. Янгеля). Протягом багатьох літ кероване їм ВО ПМЗ було основним виготовлювачем і постачальником МБР для РВСН. Багато в чому завдяки його зусиллям ПМЗ перетворився в могутній виробничий комплекс, що забезпечує виготовлення основних систем і агрегатів ракет, усебічні їхні іспити з найвищим ступенем надійності і відповідності заданим тактико-технічним характеристикам. За цей час створене: виробництво корпусів ракет, виробництво рідинних маршових і кермових ракетних двигунів, виробництво приладів і систем автоматики, металургійне виробництво, виробництво іспитів РРД (вогневі стендові іспити), виробництво космічних апаратів, автоматичних орбітальних станцій, виробництво твердопаливних ракет, у тому числі рухливого базування. Під його керівництвом і при його особистій участі проведено понад 100 НДР, результатом яких з'явилося рішення основних проблемних питань технології і конструкції ракетно-космічних комплексів, космічних об'єктів різного призначення, розвиток і нарощування потужностей, у тому числі тракторного виробництва, ТНП, величезне по масштабах будівництво виробничих корпусів і реконструкція існуючих цехів і ділянок. Багато сил і часу приділяв підготовці інженерних кадрів для машинобудівних галузей. Почесний громадянин Дніпропетровська. Заслужений машинобудівник УРСР (1981). Ленінська премія (1966). Державна премія СРСР (1981). Премія ім. Академіка М. Янгеля (1980). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1961, 1976). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна (1959, 1961, 1966, 1969, 1976).

Уткін Володимир Федорович

17.10.1923 – 15.02.2000. Народився в селі Пустобор (Рязанської області). Закінчив факультет реактивного озброєння ЛВМІ (БГТУ) (1952). Д.Т.Н. (1967), Академік РАН (1984) і АН України (1976). Дійсний член Міжнародної академії астронавтики, президент Російської академії космонавтики ім. К. Ціолковського. У 1941 р. Був покликаний у РККА, після навчання військової спеціальності – на фронтах (1942-1945). Після закінчення інституту працював у КБ «Південне» інженером і на адміністративних посадах (1952-1971), головний, генеральний конструктор КБ «Південне» (1971-1990). З 1990 р. – директор ЦНИИ машинобудування. Великий вчений і конструктор в області ракетно-космічної техніки. Під його керівництвом створені 4 стратегічних ракетних комплекси, що забезпечують паритет вітчизняних ракетно-ядерних сил на світовому рівні, створені трохи ракет-носіїв. Останні розробки – високоефективна, екологічно чиста ракета-носій «Зеніт», здатна виводити на орбіту 12 т корисного вантажу, твердопаливна ракета СС-24 різних варіантів базування, що не має аналогів високоефективна ракета СС-18. В області космічної техніки були введені в дію понад трьохсот космічних апаратів різного призначення сімейства «Космос». До числа найбільш великих науково-технічних досягнень відносяться створення орбітальних головних частин, що розділяються, ракет, розробка унікального мінометного виду старту важкої ракети із шахти, рішення комплексу проблем, що забезпечують безупинне бойове чергування рідинних ракет у заправленому стані протягом багатьох літ та ін. Активний учасник робіт в області міжнародного співробітництва в дослідженні й освоєнні космічного простору, у т.ч. по програмі «Інтеркосмос». У співдружності з французькими фахівцями здійснений проект «Аркад» за допомогою супутника «Орел». Під його керівництвом проводилися роботи з використання науково-технічних розробок оборонного призначення в інтересах науки і народного господарства: на базі МБР СС-9 створений космічний носій «Циклон-3», на базі космічного апарата «Целина-Д» створений КА «Океан-01», що використовувався при виводу караванів судів з льодового полону в Північному Льодовитому океані («Космос-1500»). Він був на чолі розробки Російської програми розвитку ракетно-космічної техніки. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1976). Лауреат Ленінської (1964) і Державної (1980) премій. Автор понад 200 наукових праць.

Сергєєв Володимир Григорович

Сергєєв Володимир Григорович розпочав трудову діяльність у 1932 році слюсарем швейної фабрики у м. Москві, з 1934 до 1940 року вчився в Московському інституті інженерів зв'язку. Пройшов бойовий шлях на фронтах Великої Вітчизняної Війни помічником начальника зв’язку, командиром окремої роти зв’язку, командиром окремого лінійного батальйону. З березня 1947р. демобілізований з лав Радянської Армії. Його бойові заслуги були відзначені орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни I-го ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II-го ступеня та вісьмома медалями. Після демобілізації з 1947 року працював на керівних посадах у науково-дослідному Інституті. В 1960 році був призначений начальником і головним конструктором Конструкторського бюро Електроприладобудування, з 1978 до 1986 року генеральний директор і головний конструктор НВО "Електроприлад", тепер ВАТ "Хартрон". Під його керівництвом та за його безпосередньою участю були створені із застосуванням нових досягнень науки і техніки чотири покоління високоефективних систем управління бойових ракет-носіїв, космічних апаратів та ракетно-космічного комплексу "Буран", за що був двічі удостоєний звання Героя соціалістичної праці. Вперше у вітчизняній практиці системи управління створювались на базі бортової обчислювальної техніки, що дозволило вирішувати завдання з високим ступенем точності та надійності. За технічним рівнем створені системи управління відповідають кращим закордонним зразкам, а за деякими характеристиками перевершують їх. При особистій участі Сергєєва В.Г. стало можливим використання бойових ракет, які відслужили свій термін чергування. Для цієї мети були розроблені системи управління ракет-носіїв та штучних супутників Землі. Сергєєв В.Г. був нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом "За заслуги" III-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького III-го ступеня, дванадцятьма медалями, Лауреат Ленінської та Державних премій СРСР і УРСР. Сергєєв В. Г. знаходиться на заслуженому відпочинку, а створені їм системи управління знаходять застосування у теперішній час в міжнародних проектах ракет-носіїв "Дніпро", "Рокот", "Стрела" по виведенню на орбіту комерційних навантажень і в реалізації національної космічної програми України. Сергєєв В. Г. зробив особистий видатний внесок у створення наукомістких технологій та високоефективних систем управління ракетно-космічними комплексами, що є національним надбанням і гордістю України.

Глушко Валентин Петрович

20.08.1908 – 10.01.1989. Народився в м. Одеса. Улітку 1925 року приїхав у Ленінград для вступу до університету, його рукопис «Необхідність міжпланетних повідомлень» викликала великий інтерес у Н.А. Морозова і Я.І. Перельмана. Закінчив Ленінградський університет (1929). Академік АН СРСР (1958). Дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1976). Вчений в галузі фізико-технічних проблем енергетики, основоположник радянського ракетного двигунобудування. З 1921 р. Почав цікавитися питаннями космонавтики. Листувався з К.Е. Ціолковським (1923). У шістнадцять років опублікував перші науково-популярні і наукові праці з космонавтиці. Працював у Газодинамичній лабораторії (1929-1933). Сформував підрозділ із розробки електричних реактивних двигунів, рідинних реактивних двигунів і ракет на рідкому паливі, начальник відділення в ГДЛ ИСРД «Ленінград, з 1929 р.). Начальник відділення по розробці ЕРД РРД і ракет на рідкому паливі в РНДІ (1934-1938). З березня 1938 року був ув’язнений, працював на авіазаводі № 82, з 1940 року на казанському авіазаводі № 16 у КБ спецвідділу НКВД. Там же було створено ОКБ-СД і ОКБ-РД, де Глушко з 1941 року працював головним конструктором і створив допоміжні літакові РРД РД-1 (для літаків Пе-2, Ла-7, Як-3, Су-6), РД-1ХЗ (для літаків Пе-2р, Як-3, Ла-7р, Ла-200р, Су-6, Су-7), РД-2, РД-3. У липні 1944 року звільнений з ув’язнення, після чого працював у групі радянських фахівців з ракетної техніки в Німеччині. З липня 1946 року працював головним конструктором ОКБ-456 МАП (з 1966 р. – КБ «Енергомаш»). До 1974 р. – головний конструктор, потім генеральний конструктор. Під його керівництвом розроблені могутні РРД на низькокиплячих і висококиплячих паливах, використовувані на перших і більшості других ступіней усіх радянських РН і бойових ракет. У 1930 р. запропонував як компоненти палива РРД азотну кислоту, розчини чотириокису азоту в азотній кислоті, тетранітрометан, перекис водню, хлорну кислоту, берилій (з воднем і киснем), порох з берилієм, розробив профільоване сопло і теплоізоляцію камери згорання двоокисом цирконію. У 1931 р. запропонував хімічне запалювання і самозаймисте паливо, карданний підвіс РРД для керування польотом ракети. З 1931 по 1933 р. розробив поршневий, турбонасосний і відцентровий агрегати для подачі палива в РРД і багато чого іншого. Конструктор першого у світі електротермічного ракетного двигуна, перших вітчизняних РРД. Під його керівництвом створені РРД БРДД РД-100 (Р-1), РД-101 (Р-2), Р-3 (РД-110), РД-103 (Р-5), РД-103М (Р-5М), МБР Р-7 (РД-107, РД-108), Р-9 (РД (РД-111 – 8Д716), Р-16 (РД-218, РД-219), Р-36 (Р-251, РД-252), УР-500 (РД-253), БРСД Р-12 (РД-211, РД-214), Р-14 (РД-216), МКР «Буря» і «Буран» (РД-212, РД-213), МБР Р-8, РН «Восток», «Союз», «Космос» (РД-119, РД-216М), «Космос-3» (РД-219, 11Д49), «Молнія». Н-1 (8Д710), фторних РРД 8Д21, 11Д13, 11Д16 (з 1954 року), РД-253 для РН «Протон», РД-301. Двічі Герой Соціалістичної праці (1956, 1961). Ленінська премія (1957). Державні премії (1967, 1984). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Прапора й інших нагород. Золота медаль ім. Ціолковського АН СРСР (1958). Диплом ім. Поля Тиссанд’є (ФАІ). Його ім'я носить НВО «Енергомаш».

Анатолій Павлович Арцебарський  ( 9 вересня 1956, смт. Просяна Покровського району Дніпропетровської області ) — льотчик-космонавт українського походження, льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу, полковник запасу.

Здійснив політ на «Союзі ТМ-12» та орбітальному комплексі «Мир» (травень — жовтень 1991).

Каденюк Леонід Костянтинович
Народився 28.01.1951 р. у с. Клишковці (Хотинского р-ну Чернівецької обл., Україна). Закінчив Чернігівське ВВАУЛ (1971) і МАІ за фахом «інженер-механік» (1988). Генерал-майор ВВС України (1998). Служив у ВВС. Проходив підготовку до космічних польотів у ЦПК ВВС і ГКНДІ (1976), потім (після розвалу СРСР) готувався до польоту в Космічному центрі ім. Джонсона в США як фахівець з корисного навантаження. Здійснив космічний політ на МТКК «Колумбія» за програмою STS-87 (19.11 – 5.12.1997). Під час польоту виконував біологічні експерименти з рослинами та експерименти Інституту системних досліджень за тематикою “Людина і стан невагомості”. Після вибуття з загону космонавтів (1983) на керівних посадах вУкраїні. Перший космонавт незалежної України. Герой України. Заслужений майстер спорту України.

Попович Павло Романович
Народився 5.10.1930 у с. Узин (Узинского р-ну Київській області). Закінчив ремісниче училище в м. Біла Церква (1947), індустріальний технікум трудових резервів у м. Магнітогорську (1951), курси в аероклубі м. Магнітогорська (1951), одні курс Сталінградського ВАУЛ (1952), Військову офіцерську авіаційну школу в м. Грозний (1954)., ВВІА ім. М.Е. Жуковського за фахом «Пілотовані повітряні і космічні літальні апарати і двигуни до них» (1968). К.т.зв. (1977). Генерал-майор авіації (1976). Проходив підготовку до космічних польотів у ЦПК ВВС (1960). Здійснив 2 космічних польоти на КК «Восток-4» (12-15.08.1962) і «Союз-145» і станції «Салют-3» (3-9.07.1974) після вибуття з загону космонавтів (1982) заступник начальника ЦПК. У відставці з 1993 р. Двічі Герой радянського Союзу (1962, 1974). Почесний радист (1962). Заслужений майстер спорту СРСР (1962). Автор книг: «Вилітаю ранком» (1974), «Космонавтика людству» (1981), Нескінченні дороги Вселеної» (1985).